Секретна сповідь Могилянки
Я, Києво-Могилянська академія, — один із найвідоміших закладів вищої освіти в Україні. Мене часто називають просто Могилянкою, але за цим іменем стоять століття досвіду, голосів і пам’яті. Кожного року я зустрічаю багато студентів, які приходять сюди не лише по освіту, а й у пошуках себе. За роки свого існування я багато чула й багато бачила.
Оскільки я розташована на Подолі, то можу кожного дня спостерігати за людьми, які проходять поруч. Вони, у свою чергу, затримують погляд на моїх світлих стінах і колонах, ніби намагаючись розгледіти в них щось більше, ніж просто архітектуру. Що ж, не дивно, що класичний стиль, чіткі лінії та дещо заокруглена форма будівлі привертають увагу. Дехто дивиться зацікавлено, а дехто проходить повз, але я не засмучуюся через це, адже я завжди можу спостерігати за студентами та викладачами. Саме вони наповнюють мене справжнім життям.
Спитаєте, як я з’явилася? Я часто про це згадую. Узагалі моє створення пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою, від прізвища якого потім і пішла моя назва. Та ще раніше, у 1615 році, з’явилося те, що стало моїм початком. Київська братська школа отримала приміщення за сприяння Галшки Гулевичівни — меценатки шляхетного походження. Петро Могила тоді доклав зусиль, щоб у моїх стінах запровадили якісну освіту, відповідно до європейських стандартів того часу. Саме тоді я почала формуватися як простір, де народжується думка.
Мене також підтримували Військо Запорозьке та сам гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Зізнаюся, ця підтримка сильно допомогла моєму становленню. Уже в 1632 році Київська братська школа об’єдналася з Лаврською, утворивши Києво-Братську колегію, а згодом отримала статус академії за Гадяцьким договором 1658 року. З кожним роком у моїх стінах звучало дедалі більше голосів, і кожен із них залишав свій слід.
А далі кого я тільки не бачила, зокрема з козаків: Івана Мазепу, Пилипа Орлика, Івана Скоропадського. Навіть філософа Григорія Сковороду бачила. Які ж насичені були роки! Я відчувала себе справжнім осередком освіти й думки, місцем, де формувалося майбутнє. Завдяки мені вивчали богослів’я, філософію, латину та поетику.
Читайте також: Мандри Слобожанщиною або один день із життя Григорія Сковороди
І все йшло для мене чудово, поки… поки не настали XIX–XX століття, які принесли зовсім інший ритм життя. Пригадую, як 14 серпня 1817 року мене закрили через указ Синоду. Це було зумовлене поєднанням ідеологічних, політичних та освітніх причин з боку Російської імперії. Це був момент тиші, до якої важко звикнути. Відтоді в моїх стінах діяли інші заклади: Київська духовна академія та Київське вище військово-морське політичне училище.
А відновили мене лише 19 вересня 1991 року за розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської академії». Цей день я пам’ятаю як повернення голосу після тривалого мовчання. І досі згадую те, як потім радісно приймала студентів 1992 року вступу.
Читайте також: У стінах червоного університету
Сподіваюся, що моя історія і надалі триватиме й обростатиме легендами. Я продовжую жити в кожному, хто заходить у мої стіни й виходить із них уже трохи іншим. Вірю, що я ще багато разів стану свідком становлення видатних особистостей, яким стану у пригоді.
