Мандри Слобожанщиною або один день із життя Григорія Сковороди
Життя Григорія Сковороди було втіленням його філософії: мінімум речей, максимум внутрішньої свободи та постійний пошук «сродної праці». Іншими словами — діяльності, яка приносить задоволення і відповідає внутрішнім потребам. Спробуємо відтворити один день очима мандрівного мислителя, спираючись на історичні факти та його переконання.
Ранкове пробудження духу
День Сковороди починався ще до сходу сонця. Філософ прокидався у селянській хаті або монастирській келії, де зупинявся на ніч. Перші хвилини він присвячував читанню Біблії або роздумам про людську природу.
Михайло Ковалинський, учень Сковороди, згадував про нього: «Вдягався він пристойно, але просто; їв раз на день, лише зеленину, молочні страви та садовину; спав лише чотири години, вставав рано й часто ходив пішки на чисте повітря…»
Нерідко ранок супроводжувався грою на улюбленому інструменті — флейті. Музика не тільки розважала, а й допомагала краще впорядковувати думки.
Денна дорога як стиль життя
За словами сучасників, Сковорода постійно мандрував і рідко залишався на одному місці. Зокрема, він багато пересувався Слобожанщиною — історико-географічний регіон на північному сході України та прилеглих територіях. Сьогодні він охоплює майже всю Харківську область, південь і центр Сумщини, а також північні частини Луганської та Донецької областей.
Сковорода носив із собою Біблію, флейту й папір для записів. Філософ уникав накопичення майна, адже це не відповідало його цінностям та ідеї «невловимості для світу», тобто відмови від людських спокус.
Ідучи від села до села, Сковорода розмовляв із перехожими й обдумував нові байки чи трактати. Саме на Слобожанщині він написав багато праць. Зокрема, «Байки харківські» були створені в селищі Бабаї під Харковом, коли Сковорода гостював у свого учня Якова Правицького. За місцевою легендою, прогулюючись біля селища, філософ знайшов джерело, вода з якого пробилася на поверхню, щойно він ударив посохом об землю. Сьогодні це місце вважається гідрологічною пам’яткою природи та називається Сковородинівською криницею або Холодною криницею Сковороди.
Читайте також: Індустріальний Харків у поезії Майка Йогансена
Вечірня творчість у сутінках
Коли сонце сідало, Сковорода шукав прихистку у друзів або в тих людей, які погоджувалися впустити його до себе. Протягом останніх десятиліть свого життя він часто навідувався до села Пан-Іванівка (нині — Сковородинівка). Там, у садибі родини Ковалівських, на нього завжди чекала окрема кімната і спокій для роздумів. Господар оселі був вітчимом його найближчого учня, Михайла Ковалинського, тому до філософа там ставилися з особливою повагою.
Вечорами він упорядковував думки та знову повертався до самоспостереження. Аналізував свої вчинки за день, перевіряючи, чи не піддався спокусам «зовнішнього світу».
Зв’язок із сьогоденням
На місці маєтку Ковалівських ще донедавна діяв Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди. Проте у ніч на 7 травня 2022 року в нього влучила російська ракета, яка спричинила пожежу та знищила будівлю. Лише пам’ятник самому Сковороді залишився неушкодженим. Це виглядає символічним підтвердженням його відомого вислову: «Світ ловив мене, та не впіймав». Ніби й після смерті ніщо не здатне втримати філософа. Наразі триває консервація руїн і розробка планів відновлення будівлі, а поки що відвідати музей можна через віртуальні екскурсії.
Мандрівки Сковороди та спогади його сучасників залишили багато текстів і філософських ідей, які актуальні й сьогодні. Їх можна переосмислювати й по-різному трактувати, адаптуючи до сучасних реалій. Вивчення і поширення його думок може допомогти краще зрозуміти себе та своє місце у світі.
