Батьківщина-мати: як один монумент став символом сучасного Києва
У 1981 році київські схили підкорив новий монумент — радянська влада звела над Печерськими пагорбами 102-метрову сталеву фігуру, що промовляла до світу мовою сили. Зброя у піднятій руці та щит із радянським гербом мали не лише увічнити кремлівську версію історії Другої світової війни, а й стати маніфестом інженерної та технологічної могутності тогочасної імперії.
Минуло понад сорок років. Радянського Союзу немає, серп і молот зі щита зняли, замість них встановили український Тризуб, а сам монумент отримав назву «Україна-мати».
Пам’ятник, який створювали як частину радянського меморіального комплексу, сьогодні існує вже в іншій історичній системі координат. Його не знесли й не демонтували — натомість переозначили. У цьому сенсі історія «України-матері» цікавіша за звичайну біографію пам’ятника: це історія про те, чи може суспільство змінити значення монумента, не змінюючи його форми.
Як з’явився монумент
Меморіальний комплекс на Печерських пагорбах почали створювати у 1970-х роках. Центральною його частиною мала стати велика металева скульптура жінки зі щитом і мечем.
Перший проєкт розробив Євген Вучетич, однак після його смерті у 1974 році роботу над монументом продовжив український скульптор Василь Бородай. Проєкт переглянули, а остаточний вигляд скульптури суттєво відрізнявся від початкового задуму.
Монумент встановили на схилі над Дніпром і відкрили 9 травня 1981 року. Він став центральною частиною меморіального комплексу, створеного в радянський період для увічнення радянської версії пам’яті про Другу світову війну.
Водночас уже тоді скульптура стала помітною частиною київського горизонту. Завдяки розташуванню на Печерських пагорбах її силует видно з багатьох точок міста. Саме ця присутність у міському просторі згодом допомогла монументу пережити зміну епохи — його первісний політичний контекст відійшов у минуле, а сама споруда залишилася частиною Києва.
102 метри сталі над Дніпром
Сьогодні «Батьківщина-мати» вражає тим, наскільки складною була її конструкція.
Загальна висота монумента разом із постаментом — 102 метри. Сама сталева фігура має близько 62 метрів, а її постамент є частиною складної інженерної конструкції.
Для свого часу це був винятково складний проєкт. Скульптуру створювали не з одного шматка металу. Всередині розташований потужний металевий каркас, поверх якого змонтована обшивка з нержавіючої сталі завтовшки лише 1,5 міліметра.
Зварюванням займалися фахівці Інституту електрозварювання імені Євгена Патона. А загальна довжина зварних швів на монументі становить близько 30 кілометрів. Саме завдяки цій технології вдалося створити конструкцію такого масштабу, яка водночас залишилася відносно легкою для своїх розмірів.
Окремі частини конструкції виготовляли на Київському заводі імені Паризької Комуни (пізніше — Завод експериментальних машин), а метал для неї виробляли на підприємствах Запоріжжя. Сталеві елементи збирали у великі блоки, які потім доставляли до місця монтажу.
Для встановлення скульптури довелося створити спеціальний стометровий кран, адже звичайного будівельного обладнання для роботи з конструкцією такого масштабу просто не існувало.
Від радянського герба до Тризуба
Питання радянського герба на щиті монумента обговорювали роками. У 2022 році в застосунку «Дія» відбулося загальнонаціональне опитування, і вже у серпні 2023-го, напередодні Дня Незалежності, радянську символіку остаточно замінили на Тризуб — Знак Княжої Держави Володимира Великого.
Це була не просто демонтажна деталь, а ключовий момент деколонізації міського простору. Заміна герба змінила сам контекст споруди: радянський якір перетворився на символ української державності, а за монументом у публічному дискурсі закріпилася нова назва — «Україна-Мати».
Чи стала вона символом спротиву?
Після початку повномасштабного вторгнення знайомий силует отримав новий контекст. Та сама жінка зі щитом і мечем, яка колись мала уособлювати радянську перемогу, опинилася в країні, що знову переживає велику війну — але вже бореться за власну державу та право самостійно визначати свою історію.
Монумент став українським у процесі переосмислення — через зміну символіки та новий історичний досвід країни.
На офіційному рівні цей процес триває і сьогодні. Національний музей історії України у Другій світовій війні прямо говорить про переозначення меморіального комплексу та його нову роль у контексті російсько-української війни.
