Київський фунікулер: найромантичніший транспорт столиці
У Києві є транспорт, яким користуються не лише для того, щоб кудись доїхати. У фунікулер сідають ще й заради самого руху — короткого підйому крізь дерева, виду на Поділ, старих вагонів, що розминаються посеред схилу, і тієї дивної паузи між двома частинами міста, коли кілька хвилин нікуди не треба поспішати.
Особливо добре це відчувається восени. Коли Володимирська гірка змінює зелень на жовті й багряні відтінки, фунікулер перетворюється майже на рухому оглядову платформу. Унизу залишається Поштова площа, далі відкривається Дніпро, а вагон повільно підіймається крізь осінню крону дерев.
Цій короткій подорожі вже понад 120 років. За цей час київський фунікулер пережив зміну епох, кілька реконструкцій, перебудову міста, війни й технологічні зміни. Але його функція лишилася незмінною.
Ідея, яка мала подолати київські схили
На початку ХХ століття центральний Київ був містом, де рельєф безпосередньо впливав на повсякденне життя. Поділ і Верхнє місто розділяли круті схили, а звичайний підйом пішки був не найзручнішим способом пересування.
Проблему намагалися вирішити за допомогою механічного підйомника. Проєкт київського фунікулера пов’язують з інженером Артуром Абрагамсоном.
Його ідея полягала в тому, щоб використати похилу залізницю з канатною тягою: два вагони мали рухатися назустріч один одному, допомагаючи врівноважувати систему. Будівництво тривало у 1902–1905 роках.
Спочатку новий транспорт отримав назву «Михайлівський електричний канатний підйом». Назва була пов’язана з Михайлівським Золотоверхим монастирем, поруч із яким розташовувалася верхня частина лінії.
7 травня 1905 року фунікулер урочисто відкрили. Наступного дня почалися пасажирські перевезення. На той час маршрут був коротшим за сучасний і не доходив до Поштової площі — нижня станція завершувалася біля Боричевого Току.
Уже тоді це був не просто атракціон. Фунікулер створювали як частину міської транспортної системи, яка мала поєднати Поділ із Верхнім містом і зробити крутий київський схил звичайною частиною щоденного маршруту.
Коли фунікулер був частиною трамвайної мережі
До 1930-х років фунікулер входив до складу трамвайної мережі Києва і мав номер 9. Його завдання було забезпечити пересадку між маршрутами Подолу та Верхнього міста.
Перші десятиліття його історії не були безпроблемними. У 1928 році сталася аварія під час ремонтних робіт: один із вагонів зірвався зі схилу й зіткнувся з іншим. Люди не постраждали, однак вагони були зруйновані. Після цього фунікулер реконструювали, а нові вагони виготовили на київському заводі.
Саме під час реконструкції 1928 року лінію продовжили приблизно на 38 метрів — до вулиці Петра Сагайдачного, фактично наблизивши нижню станцію до Поштової площі. Так фунікулер поступово набув маршруту, який ми впізнаємо сьогодні.
Сьогодні довжина маршруту становить 222 метри, а перепад висоти між станціями — понад 75 метрів. Вагони рухаються зі швидкістю близько 2 м/с.
Фунікулер, який ми знаємо сьогодні
Найбільш сучасний образ фунікулера змінила реконструкція 1984 року. Тоді були створені нові вестибюлі, оновлено технічну частину та встановлено вагони, які стали звичними для кількох поколінь киян. Відновлений фунікулер відкрився 29 грудня 1984 року.
Саме тоді на станціях з’явились вітражі. Верхню станцію прикрашають роботи українського художника-монументаліста Івана-Валентина Задорожного, нижню — композиції Миколи Шкарапути. Вони стали частиною архітектурного задуму реконструйованих вестибюлів.
Під час повномасштабної війни виникла потреба захистити їх від ударної хвилі та уламків. Для цього розробили спеціальні захисні конструкції, адже вітражі є частиною пам’ятки місцевого значення і водночас цінним об’єктом монументального мистецтва.
Найромантичніший транспорт столиці
Київський фунікулер не можна назвати найшвидшим транспортом столиці. У місті, де постійно кудись поспішають, фунікулер дає кілька хвилин іншого ритму. Можна приїхати на Поштову площу, сісти у вагон, піднятися до Володимирської гірки, вийти й далі піти до Михайлівського Золотоверхого. Можна зробити навпаки — спуститися після прогулянки Верхнім містом і продовжити шлях до Дніпра.
А восени до цього маршруту додається ще й особлива атмосфера. Дерева роблять схил золотим, листя покриває доріжки, а Київ стає більш пейзажним.
Можливо, саме тому фунікулер і називають одним із найромантичніших видів транспорту столиці. Не тому, що він спеціально створений для побачень чи туристичних фотографій. А тому, що за понад сто років він зберіг рідкісну для великого міста здатність перетворювати звичайну поїздку на маленьку подорож.
