«Батько працював до 1–2 в ночі»: деталі побуту Івана Франка у спогадах його дітей

Іван Франко — письменник, редактор, публіцист, перекладач, громадсько-політичний діяч. Він написав багато праць, які стосувалися національної ідентичності русинів, а також порушував важливі освітні, економічні, політичні й культурні питання. У своїх текстах часто критикував владу та виступав за соціальну рівність і справедливість. Через те що його громадсько-політичну діяльність було кваліфіковано як соціалістичну, Івана Франка арештовували чотири рази (у 1877, 1880, 1889 і 1892 роках).

Попри постійні переїзди та зміну найманих помешкань, у 1902 році Іван Франко разом із родиною оселився у власному домі у Львові за адресою вул. Понінського, 4 (нині — вул. Івана Франка, 150/152). Сьогодні тут діє Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, також відомий як «Дім Франка». Письменник мешкав у цьому будинку із сім’єю до 1916 року. Саме тут, у стінах, які пам’ятають його останні чотирнадцять років життя, щоденна рутина тихо й невіддільно перепліталася з творчістю, перетворюючи звичайний побут на частину великої літературної історії.

Ранок у родинному колі

Іван Франко відомий своєю працьовитістю. Уже вранці він продовжував роботу над своїми текстами.

Петро Франко, наймолодший син публіциста, згадував: «Батько любив працювати допізна в ночи, зате пізно вставав. Батько працював до 1–2 в ночі, а вставав о девʼятій».

Ранок також супроводжувався сніданком із родиною, під час якого, за спогадами Петра, Іван Франко любив випити каву з булкою. В їдальні сім’я спілкувалася між собою: поки дорослі обговорювали плани, роботу й новини, діти бавилися коло них. У такі моменти дім наповнювався спокійним родинним шумом, у якому поєднувалися буденність і відчуття постійного руху вперед.

Несамовита денна праця

День Івана Франка зазвичай був присвячений роботі, зокрема над редакцією записок Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (НТШ).

«Коли Батько заглибився у працю, не чув нічого більше, що коло нього діялося. Батько працював невтомно за одним присідом 5–6 годин. Короткий перерив на обід і Батько працював до вечері, а по вечері до пізньої ночі», — згадував Тарас Франко, другий син у родині.

Праця виглядала майже безперервною. Здавалося, що час у кабінеті Франка рухався інакше: години минали серед рукописів, книжок і постійної внутрішньої зосередженості. Саме ця дисципліна поступово сформувала той величезний творчий доробок, який сьогодні асоціюється з постаттю Каменяра.

Завдяки старанній роботі в тій самій віллі на вулиці Понінського Каменяр написав поему «Мойсей», яку зараз вивчають у школі.

Крім того, Іван Франко із дружиною Ольгою часто приймав гостей у вітальні: і українську інтелігенцію, і місцевих жителів.

«До батька заходили селяни й робітники, одинцем і гуртами, шукаючи поради, потіхи, допомоги, нічлігу. Тато з усіма розмовляв, приязно радив, заохочував, відмовляв, наділяв книжками», — переказував Тарас Франко.

Через ці зустрічі дім Франка поступово перетворювався на своєрідний центр тяжіння для людей різного походження. Сюди приходили не лише до письменника, а й до людини, якій довіряли й у якій бачили моральну опору.

Вечірні прогулянки та нічна праця

Іноді Іван Франко разом із сім’єю ходив на театральні вистави або гуляв центральними вулицями Львова чи Стрийським парком.

Читайте також: Музичний Львів: один день Станіслава Людкевича

«Потім я ще був з татом на краєвій виставі, що примістилася в Стрийському парку. Батько цікавився перш за все виробами української народної творчості і на них звертав нашу увагу, пояснював, хвалив. Крім того, батько співпрацював при виданні альбому всіх порід риби», — згадував Тарас Франко.

Навіть під час прогулянок Франко залишався уважним спостерігачем. Його цікавили народне мистецтво, ремесла, побутові деталі й усе, що дозволяло краще зрозуміти життя свого народу.

Після вечері письменник знову ставав до праці й міг займатися нею до пізньої ночі.

Донька Івана Франка, Анна, описувала його нічну роботу таким чином: «…одної ночі заболів у мене зуб. Я пробудилася з плачем, до мене прийшла мама, взяла мене на руки і понесла в татову кімнату. Тато сидів при столі і писав. На столі стояла лямпа з зеленим абажуром і кидала лагідне світло на папери розкидані на столі, на його схилене над столом лице. Почувши мій плач, він відклав перо і взяв мене на руки. Зараз передо мною опинилася книжка з золотими обкладинками. Тато показував мені чарівні малюнки, пояснював їх і оповідав про них веселі речі, так що моє личко випогодилось, сльози перестали капати, я почала сміятися, забувши про зуб».

Секрет Каменяра: дисципліна та системність

У цьому спогаді Франко постає зовсім інакшим: уже не публіцистом чи громадським діячем, а уважним батьком, здатним посеред нічної роботи відкласти рукописи заради дитячих сліз. Саме такі дрібні моменти роблять його образ живішим і ближчим.

Спираючись на спогади дітей Івана Франка, можна зробити висновки, що велика кількість його публікацій, які й нині досліджують, зумовлена його безперервною, багатогодинною працею. Саме завдяки наполегливій діяльності Іван Франко залишив багату спадщину та став натхненником для наступних поколінь українців. Його дім у Львові сьогодні зберігає пам’ять не лише про великого письменника, а й про людину, чиє життя майже повністю складалося з праці, відповідальності та постійного внутрішнього руху.