Тернистими шляхами Олександра Довженка

Дитинство й формування світогляду

Народився 29 серпня (10 вересня) 1894 року в селищі Сосниці на Чернігівщині. Саме тут, біля річки, і сформувалися його любов до природи та гостра спостережливість, яка згодом стала основою творчості.

Сьогодні в Сосниці працює Літературно-меморіальний музей О. П. Довженка. Тут можна побачити інтер’єр кінця XIX століття, роздивитися особисті речі режисера та прогулятися садом, який він згадував у своїх творах.

Пам’ятними місцями юності

Молоді роки Олександр Довженко пов’язав із містом Глуховом на Сумщині. У 1911 році майбутній кінодраматург вступив до Глухівського вчительського інституту (нині — Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Саме тут він зацікавився українськими книжками, навіть попри те, що їхнє читання забороняла тодішня політика.

Після закінчення інституту Довженка направили працювати вчителем до Хорошівського Вищого початкового училища (нині — Житомирщина), оскільки там бракувало педагогів. Олександр Довженко викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію та малювання. Саме в Хорошеві застав початок Першої світової війни.

Часи української революції 

У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де вчителював і паралельно навчався у Київському комерційному інституті (нині — Київський національний економічний університет) на економічному факультеті. У 1918 році також став слухачем Української академії мистецтв. Хоча в результаті так і не закінчив її, а невдовзі вступив до лав армії УНР. Ці події  згодом лягли в основу фільму «Арсенал».

Серпень 1919 року став для Довженка часом смертельної небезпеки. Разом із товаришами він опинився в окупованому «червоними» Житомирі, де потрапив до Волинської ЧК. Три місяці в концтаборі зі статусом «ворога народу» могли закінчитися розстрілом, якби не втручання впливового письменника Василя Еллана-Блакитного, який урятував Олександра Довженка з неволі.

Він залишився в Житомирі, викладаючи історію у школі червоних старшин. Це був початок його складної, сповненої компромісів і внутрішньої боротьби кар’єри в радянській системі. Невдовзі доля знову випробувала Довженка на міцність: під час хаосу польського наступу на Житомирщину він потрапив у полон, де пережив психологічне катування імітацією розстрілу. Після пережитого Олександр перебрався до Києва, де опікувався Театром імені Тараса Шевченка й місцевим відділом мистецтв.

Згодом на Довженка чекала дипломатична служба у Варшаві та Берліні. Там він нарешті зміг присвятити себе малюванню, навчаючись у німецьких експресіоністів. Повернувшись до України в 1923 році, фактично залишився поза партійною системою. Проте здобутий художній досвід згодом переніс на створення українського кіно.

Харківський період

Улітку 1923 року Олександр Довженко оселився в Харкові. На той час це була столиця УРСР — місто, де вирувало культурне життя. Саме тут Довженко отримав поштовх до втілення своїх творчих ідей. Працюючи ілюстратором у газеті «Вісті ВУЦВК», він став упізнаваним карикатуристом під псевдонімом Сашко.

Також долучився до діяльності літературного об’єднання «Гарт», серед учасників якого були, зокрема, Василь Еллан-Блакитний, Майк Йогансен, Володимир Сосюра, Павло Тичина та Микола Хвильовий. А згодом, після розпаду «Гарту», став одним із засновників літературної організації ВАПЛІТЕ.

Читайте також: Індустріальний Харків у поезії Майка Йогансена

Завдяки ВАПЛІТЕ Олександр Довженко познайомився із ВУКФУ (Всеукраїнським фотокіноуправлінням) і глибоко зацікавився кіновиробництвом. Навіть експерементував з кадрами-плакатами та штриховими кінокартинами. Його шлях у великий кінематограф розпочався зі стажування на агітфільмах, а справжнім квитком у нове життя став сценарій «Вася-реформатор». Хоча спочатку цю роботу відхилили, обставини склалися так, що в 1926 році Довженко вирушив до Одеси завершувати зйомки.

Одеса й розквіт українського кінематографу

Одеса на той час була справжньою кіностолицею — «Голлівудом на березі Чорного моря». Початок був непростим: робота над першими стрічками «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання» супроводжувалася технічними помилками й конфліктами. Однак саме тут зародився славетний тандем Довженка з оператором Данилом Демуцьким, чий візуальний стиль згодом став візитівкою українського кіно.

Читайте також: Одеський національний академічний театр опери та балету як магніт для театралів

Сьогодні Одеська кіностудія — унікальний туристичний магніт. Тут проводять екскурсії, які занурюють в атмосферу кіноіндустрії. Відвідувачі можуть більше дізнатися про процес зйомок, роздивитися автентичні костюми й декорації та пройтися різними стилізованими кімнатами.

Саме в Одесі Олександр Довженко створив три кінострічки, що вважаються вершиною його творчості: «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930). Вони були високо оцінені світовою спільнотою як якісні роботи, але радянська влада вбачала в них прояви Довженківського українського націоналізму.

Надлам у творчості

Через це Олександр Довженко в 1934 році поїхав до Москви, шукаючи певного «порятунку» від репресій. Йосип Сталін особисто викликав кінорежисера для розмов, окреслюючи теми майбутніх фільмів.

Таким чином, з’явилися «Аероград» про Далекий Схід і «Щорс» — відповідь на замовлення «українського Чапаєва». Прикметно, що фільм «Щорс» був знятий на Чернігівщині. Проте ці роботи Довженка суттєво відрізнялися від попередніх, менш політизованих.

Поступове згасання кіномайстра

У роки Другої світової війни Олександр Довженко працював фронтовим кореспондентом. Глибоке переживання трагедії окупованої України знайшло відображення в кіноповісті «Україна в огні». Однак цей твір став причиною гострого конфлікту з владою: після особистої критики Сталіна в 1944 році кінорежисера фактично позбавили права працювати на батьківщині.

Останні роки життя Довженко провів у Москві, перебуваючи під постійним наглядом і цензурою. Йому дозволяли знімати лише ідеологічно «правильні» фільми, як-от «Мічурін». Водночас кінострічки «Тарас Бульба» та «Золоті Ворота» залишилися нереалізованими.

Останній великий задум Довженка був пов’язаний із будівництвом Каховської ГЕС. Протягом кількох років він регулярно приїздив на Херсонщину, де спілкувався з будівельниками. Проте в щоденниках фіксував і зворотний бік індустріалізації — біль від затоплення історичних земель Великого Лугу й українських сіл. Ці роздуми стали основою фільму «Поема про море», зйомки якого після смерті Довженка завершила його дружина Юлія Солнцева. Сьогодні ці місця знову стали центром трагічних подій, що надає спостереженням Довженка особливої актуальності.

Життєвий шлях Олександра Довженка був сповнений випробувань. Від тихих берегів Сосниці на Чернігівщині він пройшов шлях до світових кіноекранів, а згодом — до вимушеної ізоляції в Москві. Його історія демонструє, як творчий хист піддається впливу зовнішніх обставин і політичного тиску. Та попри те, що багато задумів так і не були втілені, Довженко заклав міцний фундамент українського кінематографа і залишив по собі спадок, який надихає й сьогодні.

Населені пункти, де був Олександр Довженко