Вітер, що пережив місто
На проспекті Академіка Глушкова, серед торговельних центрів, транспортних розв’язок і новобудов, стоїть будівля, повз яку щодня проходять сотні людей. Сьогодні її легко не помітити. Колись тут працював ресторан «Вітряк» — один із найцікавіших зразків київського модернізму кінця 1960-х. Проте головна цінність споруди прихована не всередині, а на її фасаді. Це мозаїчне панно «Вітер», створене Аллою Горською у співавторстві з Віктором Зарецьким і Борисом Плаксієм. Сьогодні це єдина монументальна робота Горської, що збереглася в Києві.
«Вітряк» збудували за проєктом архітектора Анатолія Добровольського — автора кількох знакових київських ресторанів, у яких народні мотиви поєднувалися з модерністською архітектурою. Наприкінці 1960-х років українське мистецтво активно шукало нові форми самовираження, намагаючись поєднати сучасну художню мову з національними традиціями. У цьому контексті в оформленні ресторану з’явилася мозаїка, виконана зі смальти, скла, мармуру та кераміки.
Панно не ілюструє вітер буквально. Натомість воно передає рух — стрімкий, кольоровий і майже нестримний. У композиції можна впізнати риси українського авангарду, бойчукізму та народного декоративного мистецтва. Дослідники зазначають, що автори надихалися роботами художниці Ганни Собачко-Шостак, а сама Горська прагнула поєднати традицію із сучасністю.
Символічно, що доля панно багато в чому перегукується з долею його авторки. Алла Горська була не лише художницею, а й однією з найяскравіших представниць покоління шістдесятників. Вона брала участь у правозахисному русі, підтримувала українську культуру в часи радянських репресій і загинула за нез’ясованих обставин у 1970 році. Багато її монументальних робіт були знищені або залишилися на окупованих територіях. Мозаїка «Вітер» стала рідкісним винятком, адже їй вдалося зберегтися до наших днів.
Читайте також про ще одну представницю руху шістдесятництва: Україна крізь поезію Ліни Костенко
Втім, шлях до збереження панно виявився непростим. Після припинення роботи ресторану нові власники будівлі затуляли мозаїку рекламними конструкціями та елементами оздоблення, через що панно фактично зникло з міського простору. Лише завдяки зусиллям активістів, мистецтвознавцев і громадському розголосу панно вдалося повернути місту. У 2016 році споруда отримала охоронний статус як об’єкт культурної спадщини, а згодом мозаїку відкрили для огляду. Сьогодні фахівці наголошують на необхідності її реставрації та подальшого збереження.
Можливо, саме тому «Вітер» і сьогодні не втрачає своєї актуальності. Панно пережило зміну епох, руйнування архітектурного середовища довкола, байдужість власників і постійну загрозу зникнення. Серед міста, яке безупинно перебудовує себе, ця мозаїка нагадує, що культурна пам’ять зберігається не лише на великих музеях чи пам’ятниках. Іноді вона живе на фасаді старого ресторану, де кольорові уламки смальти вже майже шістдесят років зберігають історію цього місця.
