Палац, який чекав свого господаря 200 років: Велич і драма гетьманського Батурина
Цей палац мав стати символом відродження козацької столиці після того, як її вщент спалили війська Петра I. Але історія розпорядилася інакше. Резиденція останнього гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського в Батурині — це єдиний в Україні гетьманський палац, що зберігся до наших днів.
Ми зібрали для вас найцікавіші факти про будівлю, яка приховує за своїми стінами не лише амбіції європейського масштабу, а й одну з найглибших драм української історії.
Попіл козацької столиці
Вибір Кирила Розумовського будувати резиденцію саме тут був не просто прагматичним рішенням — це був потужний політичний жест і спроба загоїти страшну рану.
До 1708 року Батурин був квітучим містом, справжньою європейською столицею Гетьманщини та резиденцією Івана Мазепи. Тут зберігалася державна скарбниця, працювала велика бібліотека, височіли прекрасні храми. Але коли Мазепа уклав союз зі шведським королем Карлом XII проти Петра I, місто стало головною мішенню для московитів.
У листопаді 1708 року московське військо під командуванням Олександра Меншикова взяло Батурин в облогу. Завдяки зраді наказного полковника Івана Носа, який вказав ворогові таємний підземний хід, фортецю було здобуто за лічені години.
Те, що відбулося далі, увійшло в історію як Батуринська різанина. Війська Меншикова знищили від 11 000 до 15 000 людей — козаків, жінок і дітей. Місто спалили вщент. Петро I офіційно заборонив селитися на батуринському попелищі, столицю примусово перенесли до Глухова, ближче до московського кордону, а Батурин на десятиліття перетворився на пустку.
Читайте також: Привиди республіки — маршрут київськими вулицями, де гартувалася незалежність Української Народної Республіки
Шлях від руїни до європейського шику
Коли у 1750 році 22-річного Кирила Розумовського обрали останнім гетьманом Лівобережної України, він отримав резиденцію у Глухові. Проте Глухів уособлював для нього повний контроль з боку імперії — задушливий і невідворотний.
Розумовський, який здобув блискучу освіту в університетах Берліна, Геттінгена та Страсбурга, мріяв про автономну, сильну українську державу і вирішив зробити те, чого від нього ніхто не очікував: повернути столицю до Батурина. Це був спосіб заявити вголос: «Україну не знищено».
Гетьман задумав побудувати місто майбутнього: заснувати університет європейського зразка, відкрити театр, перебудувати міську інфраструктуру. Фінальним акордом цього амбітного відродження мав стати грандіозний палац — гідна резиденція правителя, рівна за красою найкращим дворам Європи.
Зірковий архітектор та італійський розмах
Проєктувати резиденцію гетьман доручив Чарльзу Камерону — витонченому шотландському архітектору, улюбленцю Катерини II, якого вона запросила до Росії саме для зведення імператорських палаців. Будівлю звели у стилі палладіанства — різновиду класицизму, натхненного розкішними, але суворо пропорційними італійськими віллами Андреа Палладіо. Витончені іонічні колони, ідеальна симетрія, стрімкі напівротонди та просторі тераси — палац виглядав так, наче його перенесли з пагорбів Венето просто на береги тихого Сейму.
Прокляття порожнечі
Найдраматичніший факт у цій і без того трагічній історії: Кирило Розумовський так і не встиг пожити у своєму омріяному палаці. Будівництво тривало з 1799 по 1803 рік — і щойно завершилися основні роботи, 74-річний гетьман помер у Батурині, так і не переступивши порогу готових покоїв. Його нащадкам розкішна резиденція виявилася непотрібною: вони мали маєтки в Петербурзі, Москві та Відні — навіщо їхати до провінційного українського містечка? Майже 200 років чудовий палац стояв порожнім. Він пережив кілька пожеж, поступово позбувся даху й вікон і врешті перетворився на моторошні руїни — порожню оболонку колишньої слави серед бур’янів.
Масштабне воскресіння
До початку 2000-х років від палацу залишалися фактично лише голі стіни — місцями обвалені, скрізь закопчені й порослі мохом. Масштабна реставрація розпочалася у 2003 році та тривала п’ять років у рамках проєкту відродження Національного заповідника «Гетьманська столиця». Перед архітекторами стояло завдання, що межувало з неможливим: відтворити будівлю майже з нуля, не маючи нічого, крім стін і старих креслень. На щастя, оригінальні проєктні документи Камерона дивом збереглися в архівах — і саме вони стали головним орієнтиром під час реставрації.
Антикваріат замість оригіналу
Оскільки палац два століття простояв порожнім, від первісного обладнання не лишилося нічого. Щоб відтворити атмосферу аристократичної розкоші кінця XVIII століття, інтер’єри 55 кімнат наповнили автентичним антикваріатом тієї епохи — меблями, посудом, живописом і предметами декоративно-ужиткового мистецтва зібраними по всій Європі. Кожен предмет добирався з огляду на стиль, матеріал і час виготовлення, щоб разом вони складали цілісну картину епохи.
Втім, є в цьому зібранні одна річ, яка вирізняється серед усіх витончених копій і підібраних аналогів. Перлиною колекції є справжній гетьманський палаш — холодна зброя, що дійсно належала Кирилу Розумовському. Майже два з половиною століття його зберігала родина нащадків гетьмана у Відні. І лише під час реставрації реліквію вдалося повернути на батьківщину. Сьогодні палаш лежить під склом у тому самому місті, де його колишній власник прожив останні роки життя і де так і не встиг відчути себе вдома у власному палаці.
Палац Розумовського у Батурині відкритий для відвідувачів як частина Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Це не просто музей — це місце, де кожна зала нагадує про те, що величезні мрії і жорстокі обставини рідко йдуть поруч.
