Не лише «Любіть Україну»: вірші Володимира Сосюри про Київ
Володимир Сосюра — український поет, який народився 6 січня 1898 року в місті Дебальцеве Донецької області. Упродовж 1917–1965 років Сосюра активно працював як поет, створюючи лірику, що вирізняється мелодійністю, виразним ритмом і великою увагою до образів природи: сонця, вітру, дерев, квітів. Окрім відомого вірша «Любіть Україну», поет також писав про Київ і міський простір, який змінюється залежно від пори року. Спробуймо простежити це на кількох прикладах.
Симфонія шумливих вулиць
Подібно до Миколи Зерова й Максима Рильського, чию творчість медіа «Topos» уже аналізувало, Володимир Сосюра в ліричному творі «Київ» 1939 року також звертається до образу Золотих воріт. Це дає підстави вважати цю локацію справжньою родзинкою в українській поезії XX століття.
Проте Сосюра показує київський міський простір інакше: його увага зосереджується на самому звучанні міста. У поезії постійно виникають шуми й голоси Києва: «вулиці шумливі», «пісень і кроків зливи», «гудків задуманий привіт», «пароплавів крики вдалині». Місто у Сосюри звучить і безперервно живе в ритмі людей і великого міського простору.
Київ
Я люблю ці вулиці шумливі
і руїни Золотих воріт.
Ці сади, пісень і кроків зливи
і гудків задуманий привіт.
Я люблю, коли дніпрові води
відбивають лагідно вогні,
вічний рух щасливого народу,
пароплавів крики вдалині.
У цих рядках Володимир Сосюра показує Київ насамперед через рух і звучання міста. Поет звертає увагу на архітектурні образи й на саму атмосферу міського простору: шум вулиць, людські кроки, гудки та звуки пароплавів. Місто постає живим і безперервно рухливим, наповненим голосами, світлом і присутністю людей.
Відчувається тут і особлива увага до людей через опис «вічного руху щасливого народу», немов спостереження за динамікою міста, його галасливості.
Крім того, у цьому тексті постають образи садів і води. Зливи «крокують», Дніпро «відбиває лагідно вогні», а вдалині можна почути «крики пароплавів». Саме завдяки цим деталям Київ у цих рядках здається теплим, живим та емоційно близьким.
Місто у фарбах весни
Крім Золотих воріт, у вірші «Весна» 1945 року Володимир Сосюра звертається ще до одного впізнаваного образу Києва — пам’ятника Богдану Хмельницькому на Софійській площі. Це місце постає в поезії як частина живого міського простору, у якому історія, архітектура та повсякденне життя існують поруч.
Весна
Весна, весна. Сади мов п’яні,
хитає вітер дерева,
і на Софіївськім майдані
Богдана бронза ожива.
І обірвавши вічний спокій,
очей розкривши грізну мідь,
у небо синє і глибоке,
неначе кінь його летить.
І розкидає піни клоччя,
усе прискорюючи біг…
А навкруги весна клекоче
у фарбах теплих запашних.
Веселі діти йдуть до школи —
їх голосів дзвенить прибій —
і, наче райдуга, навколо
радіє Київ рідний мій.
Мов у пісень квітучих зливах,
серця здригаються до дна…
Іде по вулицях шумливих
всепереможная весна.
У цій поезії знову з’являються образи садів, пісень, «шумливих вулиць» і міського руху, проте тепер вони набувають легшого, світлішого й по-весняному теплого настрою. До міського простору додається відчуття радості, оновлення та внутрішнього піднесення. Вітер рухає місто та природу навколо, «хитає дерева». Небо постає як «синє і глибоке», а серед міських звуків особливо вирізняються голоси веселих дітей, які йдуть до школи.
Весна приносить до Києва емоцію щастя і легкості. Місто стає квітучим, запашним і дуже особистим для ліричного героя, ніби простором, із яким його пов’язує глибоке відчуття близькості.
Простір, де історія зустрічається з природою
Київ у поезії Володимира Сосюри — це місто звуків, рухів та різних образів. Воно змінюється разом із порами року, наповнюється то весняною легкістю, то шумом вулиць і ритмом великого міста. Поет поєднує міський простір із природою, завдяки чому Київ у його текстах виглядає водночас затишним, живим і гомінким. Саме тому вірші Сосюри дозволяють побачити місто не лише як історичний простір, а і як емоційний ландшафт, який постійно рухається, звучить і змінюється разом із людьми.
