Есеї

Я вдома, продовжуючи шукати дорогу додому…

By

Анастасія Шевчук

and

Богдана Шевченко

За останні кілька років слово «дім» для мене змінило своє значення. Я жила в різних країнах, звикала до нових місцин, мов і людей, починаючи життя з чистого аркуша. Але якщо мене запитають, де мій дім, моя перша відповідь все одно буде: Україна!

Я завжди рада повертатися додому. Мені навіть складно описати відчуття, коли після довгої відсутності знову бачиш знайомі вулиці. Місця, повз які раніше могла проходити щодня і навіть не звертати на них уваги, раптом стають найособливішими у житті. Ти знаєш, куди веде ця дорога, впізнаєш будинки, магазини, в яких колись батьки купували тобі іграшки. Навколо звучить українська, і тобі не потрібно до неї пристосовуватися чи перекладати свої думки іншою мовою. Все просто знайоме й таке рідне.

Берлін, Німеччина |Фото: З особистого архіву

Частина мого життя пройшла в Німеччині, де спочатку все було чужим: мова, школа, люди, навіть звичайні щоденні речі. З часом те, що колись здавалося незнайомим, стало буденністю. Я навчилася говорити іншою мовою, знайшла людей, яких могла назвати друзями, але все одно не відчувала себе частиною спільноти й не бачила там свого життя. Далі в моєму житті з’явилася ще одна країна — Велика Британія. З кожним переїздом я ніби починала себе заново. Нові люди спочатку нічого про тебе не знають і ти знову розповідаєш свою історію, звикаєш до іншої мови навколо, інших правил і навіть іншого гумору. І водночас намагаєшся не загубити ту частину себе, яка існувала до цього.

Саме будучи далеко від України я зрозуміла, наскільки сильно за нею сумую. Коли постійно живеш у певному місці, багато речей сприймаєш як належне. Відстань змушує дивитися на них інакше, а тепер, повертаючись в Україну, я відчуваю радість, ностальгію та душевний спокій. Я досі не можу підібрати одного слова, яке точно описало б це відчуття… Мабуть, воно і зветься домом!

Брістол, Велика Британія |Фото: З особистого архіву

Водночас життя за кордоном навчило мене, що дім не обмежується країною. Коли переїжджаєш, спочатку все здається чужим, а карти стають найкращим другом, але минає час — і одного дня ти раптом помічаєш, що вже знаєш дорогу. У тебе з’являється улюблене місце, своя рутина, люди, яким хочеться розповісти, як минув день. Місце, яке колись було абсолютно чужим, поступово стає своїм.

Саме тому зараз я думаю, що дім для мене має два значення. Є Дім — Україна. Місце, з яким пов’язані моє дитинство, мова, культура, спадщина, спогади і частина мене, яку неможливо перевезти в іншу країну у валізі.

А є відчуття дому. Воно може виникнути далеко від України. Для мене воно там, де я почуваюся комфортно і безпечно, де знаходяться люди, яких я люблю і поруч з якими можу залишатися собою. Я вважаю, що саме люди перетворюють абсолютно незнайоме місце на щось рідне.

Можливо, переїзди в Німеччину та Великобританію допомогли мені краще зрозуміти відчуття приналежності. Я можу звикнути до нового міста, полюбити його і створити там своє життя, але це не робить Україну менш значимою!

Навпаки, чим далі я від неї, тим краще розумію, чому завжди так рада повертатися!

Анастасія Шевчук

Головна редакторка медіа "Топос", веб-дизайнерка, журналістка. Популяризую український туризм)