Одеський національний академічний театр опери та балету як магніт для театралів
Після пожежі 1873 року, яка зруйнувала стару будівлю Міського театру, на її місці було зведено нову споруду Одеського національного академічного театру опери та балету, відкриту в 1887 році. За будівництво відповідали віденські архітектори Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер.
Уперше Одеська опера відкрила свої двері для глядачів 1 жовтня 1887 року, і відтоді розпочався період розквіту театрального життя міста. Сюди приїжджали люди з різних куточків світу, адже їх приваблювала пишність інтер’єру, виконаного у стилі пізнього французького рококо, а також небачений на той час рівень комфорту, який забезпечували електричне освітлення і парове опалення. Однак справжнім тріумфом інженерії стала феноменальна акустика, досягнута завдяки унікальній геометрії залу й порожнинам під підлогою. Навіть сьогодні, у 2026 році, у залі можна почути, як артисти балету виконують танцювальні па на сцені.
Тож не дивно, що театр і досі збирає видатних діячів культури. Тут ставили італійські оперні вистави, які підкорювали світ. Стіни залу резонували голосами Енріко Карузо, Тітта Руффо та знаменитої Соломії Крушельницької. Публіка насолоджувалася не лише їхнім співом, а й музичним супроводом, слухаючи інтерпретації класичних оперних партитур у виконанні одного з найкращих оркестрів тогочасної Європи. Окрему увагу привертали виступи балерини Анни Павлової та реформаторки танцю Айседори Дункан, які вражали глядачів своєю майстерністю.
Проте 14 березня 1925 року театр знову спіткало те саме лихо, що й раніше, — пожежа. Вона виникла через необережне поводження з вогнем під час просушування сцени за допомогою пальників. Хоча цього разу наслідки не були настільки масштабними, як у 1873 році, вони все одно завдали багато шкоди: постраждали сцена, глядацька зала, завіса художника Лефлера, нотна бібліотека, декорації та костюми. Попри це, уже через рік театр відновив свою діяльність і отримав статус академічного театру. У той період у репертуарі з’явилися українські постановки «Наталки Полтавки» й «Тараса Бульби» Миколи Лисенка, а також «Запорожця за Дунаєм» Петра Гулака-Артемовського.
Згодом театр зазнав реконструкції через два капітальні ремонти. У 1955 році стало зрозуміло, що будівля почала просідати й потребує додаткового зміцнення та опори, у фундамент залили приблизно 6 мільйонів літрів рідкого скла. Як виявилося пізніше, цього було замало. Тому в 1996–2007 роках тривала ще одна реконструкція: попри труднощі з фінансуванням, будівлю зміцнили й надали їй сучасного вигляду, який одесити та туристи знають сьогодні.
На сьогоднішній день Одеський національний академічний театр опери та балету є символом унікальної історії українського театру й самого міста Одеси. Саме сюди часто приходять туристи в пошуках гарного кадру або естетичної насолоди виставою. Театр вражає елегантністю і розкішшю як усередині, так і зовні. За міською легендою, під самою будівлею сховані розгалужені підземні ходи, що додає цьому місцю загадкової і таємничої атмосфери. Водночас глядацька зала також має цікаву будову: партер, ложі бельетажу, ложі I та II ярусів, амфітеатр, центральна й бічні галереї.
Читайте також: Таємниці підземної Одеси
Вишукані оперні вистави та балетні постановки продовжують збирати аншлаги. А для тих, хто хоче зазирнути за лаштунки, відкриті музейні експозиції і екскурсії. Це місце, де минуле з його пожежами й зірковими тріумфами зустрічається із сучасністю, залишаючи в кожного гостя відчуття причетності до справжньої магії.
Сповіщення: Таємниці підземної Одеси – Topos