Від $10 000 боргу до першого мільярдера В’єтнаму

Це історія про те, як криза 90-х років та порожні полиці магазинів стали ідеальним ґрунтом для створення одного з найвідоміших українських брендів. У часи, коли країна переживала важкі економічні випробування, на ринку з’явився продукт, який не просто задовольнив базову потребу в їжі, а став справжнім культурним явищем та символом цілої епохи. Фундамент цієї імперії закладався в Харкові, на гроші, позичені під шалені відсотки, і мав вигляд невеликого квадратного брикету сухої локшини.

Борг під 8% на місяць і рецепт із в’єтнамського закладу

У 1993 році молодий в’єтнамець Фам Нят Вуонг разом із дружиною вирішив переїхати до Харкова — великого студентського та промислового міста, яке саме занурювалося в глибоку економічну кризу гіперінфляції.

Щоб якось закріпитися, Вуонг позичив у знайомих та родичів 10 тисяч доларів під суворі 8% на місяць. На ці гроші пара відкрила невеликий заклад в’єтнамської кухні. Спостерігаючи за реаліями життя українців, Вуонг намацав свою золоту жилу. Він зрозумів, що людям, які місяцями не отримують зарплату, потрібна їжа — гаряча, ситна, надзвичайно дешева і така, що довго зберігається без холодильника.

«Мі» плюс «Віна»

Саме там народився геніальний у своїй простоті неймінг, який назавжди увійшов до українських словників: «Мі» (Mì) — з в’єтнамської перекладається як «локшина» або «вермішель» та «Віна» (Vina) — скорочення від слова «В’єтнам». Продукт ідеально влучив у час. Перші партії коштували копійки, і їх буквально змітали з прилавків.

Студентський культ та підкорення ринку

«Мівіна» зробила те, що вдається одиницям світових брендів — вона стала загальниковим словом. Будь-яку сублімовану локшину в Україні, незалежно від марки чи країни-виробника, почали називати просто «мівіною».

Особливу роль у становленні культу відіграли студенти. Вони швидко винайшли власний спосіб споживання. Локшину перестали заварювати. Її просто кришили руками в пачці, засипали спеції, затискали край і добре струшували. Такий сухий перекус рятував на лекціях, перервах та під час нічних підготовок до сесій.

Успіх локшини підштовхнув «Техноком» до агресивного розширення асортименту. У 1999 році компанія виходить на ринок універсальних смакових приправ та спецій, склавши пряму конкуренцію імпортним аналогам. У 2000 році на полицях з’являється перше в Україні картопляне пюре швидкого приготування під гаслом «просто додай води», а згодом — готові канапкові пасти та супи. А трохи згодом «Техноком» розгортає власну дистриб’юторську мережу по всій країні та починає експорт продукції у понад 20 країн світу. 

Вихід на новий рівень

Наприкінці 2000-х років харківський бренд привернув увагу міжнародних гігантів. У лютому 2010 року світовий концерн Nestlé офіційно викупив 100% акцій ТОВ «Техноком». Сума угоди офіційно не розголошувалася. Після продажу компанії Фам Нят Вуонг продав свої українські активи й повністю зосередився на бізнесі у В’єтнамі, де створив конгломерат Vingroup і став першим доларовим мільярдером країни. Зароблені на харківській вермішелі гроші стали фундаментом для його подальших інвестицій у нерухомість, медицину та технології.

Nestlé ж розпочала масштабування бренду: змінила рецептуру в бік зниження солі та насичених жирів, прибрала штучні підсилювачі смаку в багатьох лінійках і перевела фабрику на нові стандарти якості.

Від Харківського заводу до Волинського хабу

Повномасштабна війна принесла серйозні випробування для бренду. Через постійні обстріли та загрозу для життя працівників виробництво на історичній фабриці в Харкові було вимушено зупинено.

Проте Nestlé вирішила не згортати присутність бренду в Україні, а інвестувати в новий масштабний проєкт. Компанія вклала понад 40 мільйонів швейцарських франків (близько 50 млн доларів) у будівництво сучасної фабрики у селі Смолигів на Волині. Завод випускає вермішель швидкого приготування як для внутрішнього ринку під брендом «Мівіна», так і на експорт до країн Європейського Союзу під брендом Maggi.

Історія «Мівіни» — це шлях довжиною у понад три десятиліття: від скромної харківської орендованої лінії та студентських перекусів 90-х років до потужного європейського бренду, який пережив кризи, зміни власників та війну, зберігши статус одного з найвпізнаваніших продуктів в українській історії.