Будинок з левами. Історія Палацу юстиції в Чернівцях

Якщо попросити когось назвати будівлю, яка найкраще уособлює Чернівці, більшість одразу згадає колишню Резиденцію буковинських митрополитів. Та варто пройти лише кілька хвилин від Театральної площі — і перед очима постає ще одна споруда, повз яку важко пройти. 

Монументальний Палац юстиції, більше відомий містянам як «Будинок з левами», не намагається дивувати пишним декором чи яскравими барвами. Його архітектура справляє враження сили, порядку й непохитності. Саме таким понад століття тому архітектори уявляли будинок, покликаний уособлювати закон.

Два леви біля центрального входу, скульптури Феміди й Немезіди, латинський напис Lex і майолікові орнаменти розповідають історію споруди ще до того, як відвідувач переступить її поріг. Тут архітектура не лише прикрашає фасад, а й говорить мовою символів про право, відповідальність і державу.

Сьогодні в будівлі працює Чернівецька обласна військова адміністрація, однак для туристів вона залишається однією з найцікавіших пам’яток міста. Біля неї зупиняються екскурсії, фотографуються мандрівники, а місцеві гіди щоразу переказують історію загадкового зникнення мармурових левів. Водночас далеко не всі знають, що поява цього палацу стала результатом багаторічних дискусій, політичних рішень і масштабного державного проєкту.

Коли суд не мав власного дому

У другій половині XIX століття Чернівці стрімко зростали. Місто було адміністративним центром Буковини, розвивалися торгівля, освіта й ремесла, збільшувалася кількість населення. Разом із містом зростав і обсяг роботи судової системи.

Попри це, цивільний суд не мав власної будівлі. Судові засідання проводили там, де знаходилося вільне місце: спочатку — у приміщеннях в’язниці, згодом — в орендованих будинках, а окремі слухання відбувалися навіть у Резиденції буковинських митрополитів. Така ситуація була незручною і для суддів, і для мешканців міста.

Питання будівництва окремого комплексу для органів правосуддя обговорювали ще від середини XIX століття. Остаточно воно стало нагальним після судової реформи 1898 року, коли змінилася структура цивільного судочинства, а старі приміщення вже не відповідали новим вимогам. Після тривалих дискусій австрійські Міністерства юстиції та фінансів погодили фінансування нового палацу коштом державного бюджету.

Для будівництва обрали ділянку на тодішній Єлизаветинській площі. Спочатку Палац юстиції мав стати головною архітектурною домінантою цієї частини Чернівців. Згодом міська влада вирішила забудувати простір між майбутнім палацом і новим театром, щоб жодна зі споруд не переважала іншу. Саме тому сьогодні будівля відкривається перед перехожими поступово — лише тоді, коли вони підходять майже впритул.

Проєкт, гідний великого міста

Розробку проєкту доручили польському архітекторові Францішеку Сковрону — випускникові Львівської політехніки. Чернівцям він уже був добре знайомий: саме за його проєктом у місті звели Польський народний дім. Інженерний нагляд здійснював один із провідних інженерів Буковини Артур Вілеман.

Водночас архітектор не копіював історичні зразки буквально, а переосмислив їх відповідно до архітектурних тенденцій початку ХХ століття.

Будівництво розпочалося навесні 1904 року й тривало майже два з половиною роки. До робіт залучили місцеві підприємства, а окремі декоративні елементи виготовляли спеціально для нового палацу. Загальна вартість проєкту сягнула майже одного мільйона австро-угорських крон — колосальної суми на той час.

Урочисте відкриття відбулося 7 жовтня 1906 року. На церемонію прибули представники судової влади, духовенства різних конфесій, міського самоврядування та громадських організацій. 

Новий Палац юстиції став справжнім адміністративним комплексом. Під одним дахом розмістилися окружний і крайовий суди, комерційний суд, прокуратура, архіви, бібліотека, поштове відділення та службові приміщення. Частину будівлі займали квартири для суддів і працівників судової системи — загалом понад сорок службових помешкань. Для початку ХХ століття комплекс був одним із найсучасніших на Буковині, оскільки мав електричне освітлення, парове опалення та ретельно продумане внутрішнє планування.

Втім, найбільше враження на сучасників справляли не технічні новації. Кожна скульптура, орнамент і напис на фасаді були частиною єдиного архітектурного задуму.

Архітектура, яка говорить мовою символів

Будівлю спроєктували в стилі неоренесансу, який на межі XIX–XX століть став одним із найпоширеніших для судів, банків і державних установ Центральної Європи. Симетричний фасад, стриманий декор, чіткі пропорції та монументальні форми мали вселяти довіру до інституції, що працювала всередині.

Палац має майже прямокутний план розміром приблизно 89 на 45 метрів. Усередині розташовані два просторі дворики, завдяки яким природне світло потрапляло до службових кабінетів і довгих коридорів. Таке планування забезпечувало не лише комфортні умови роботи, а й ефективну вентиляцію великої адміністративної споруди.

Символи закону в камені

Достатньо підняти погляд угору, щоб зрозуміти: архітектура Палацу юстиції не лише прикрашає будівлю, а й розповідає про її призначення.

У центрі фасаду розташована скульптура Феміди — богині правосуддя, що уособлювала закон, справедливість і неупередженість суду. Поруч із нею встановлено скульптуру Немезіди — богині справедливої відплати. У давньогрецькій міфології вона карала тих, хто порушував моральний порядок або зловживав владою.

Між скульптурами можна побачити напис Lex, що латинською означає «Закон». Це слово повторюється в декоративному оздобленні кілька разів і стає своєрідним лейтмотивом усієї архітектурної композиції.

Подібна символіка була характерною для державної архітектури початку ХХ століття. Судові палаци мали не лише виконувати практичну функцію, а й мовою каменю нагадувати суспільству про принципи, на яких ґрунтується правосуддя. 

Зниклі безвісти леви

Першими охоронцями будівлі були мармурові скульптури, виготовлені у Відні. За однією з версій, на їхніх щитах були викарбувані Десять Божих заповідей — як нагадування, що правосуддя має спиратися не лише на закон, а й на моральні засади.

Та оригінальні леви не пережили буремного ХХ століття. Після Другої світової війни, коли будівлю пристосовували до потреб радянських установ, парадні овальні сходи перед головним входом демонтували. Разом із ними безслідно зникли й мармурові скульптури.

Що сталося з ними невідомо й досі. Одні дослідники припускають, що левів пошкодили під час реконструкції, після чого їх утилізували. Інші вважають, що скульптури могли перевезти на склад або використати під час інших будівельних робіт. Жодну з цих версій архівні документи не підтверджують, тому зникнення мармурових левів залишається однією з найвідоміших загадок Палацу юстиції.

Лише згодом біля входу встановили нові гіпсові скульптури, які відтворюють образ своїх попередників. Саме вони сьогодні зустрічають відвідувачів.