Модерністським шляхом Валер’яна Підмогильного
Валер’ян Підмогильний — письменник, перекладач і один із ключових представників українського «Розстріляного відродження». Він є автором низки інтелектуальних творів, які й сьогодні активно обговорюють у літературній спільноті й регулярно перевидають. Завдяки глибокому психологізму, тонкій іронії та увазі до міського простору його проза стала новаторською і відіграла важливу роль у формуванні модерної української літератури.
Дитинство на берегах Дніпра
Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі, яке згодом стало частиною міста Дніпра. Батьки прагнули дати синові якісну освіту. Перші знання він здобував у церковно-приходській школі, де навчання поєднувалося із суворою дисципліною і традиційним укладом. А вже з 1910 по 1918 рік його життя перемістилося до стін Першого Катеринославського реального училища, де почав формуватися його світогляд.
Цікавість до літератури в Підмогильного виникла ще у шкільні роки. Зокрема, він часто читав твори іноземних письменників. Ба більше, уже тоді Валер’ян публікував у шкільному журналі свої перші оповідання, підписуючись псевдонімом Лорд Лістер.
Попри успіхи в навчанні та літературний хист, Підмогильний не здобув вищої освіти. Хоча він навчався на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету (нині — Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара), через матеріальну скруту був змушений залишити заняття.
Ворзель як місце прихистку
Однак це не завадило Підмогильному в 1920–1921 роках стати вчителем у Павлограді. Зацікавленість у літературі лише посилювалася, і вже в 1921 році Валер’ян переїхав до Києва працювати бібліографом Книжкової палати. Проте в той період в Україні розпочався масовий голод, через що письменник був змушений залишити велике місто та переселитися до селища Ворзель. Там він ніби повернувся до тиші, яка дала змогу зосередитися. Писав цикл оповідань «Повстанці» й викладав українську мову та політосвіту у трудовій школі. Саме в цьому віддаленому від міського гамору просторі відбулися і важливі особисті зміни в житті Підмогильного: згодом він одружився з донькою місцевого священника Катериною Червінською, акторкою Театру юного глядача.
Літературний Київ 1920-х років
У 1922 році Підмогильний разом із дружиною переїхав до Києва. Подружжя оселилося неподалік Сінного базару, на розі Великої Житомирської вулиці, де щоденний рух і шум вулиць формували особливий ритм повсякдення. Київ цього періоду поступово входив і в його художній світ. У романах «Місто» та «Невеличка драма» письменник згадував Поділ, Арсенал, Хрещатик, Софіївську площу та Андріївський узвіз. Саме місто у цей час набуло для Підмогильного особливого значення. Воно стало простором спостереження і літературного досвіду, який поступово перетворився на важливий елемент його творчого мислення.
У 1924 році він став членом літературного угруповання «Ланка», яке в 1926 році отримало нову назву — «Марс» («Майстерня революційного слова»). До цього кола входили й інші культурні діячі: Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Григорій Косинка.
У цей час Валер’ян Підмогильний працював редактором у видавництві «Книгоспілка». Його тексти часто з’являлися у літературних збірниках, газетах і часописах. Зокрема, у київському «Життя й революція», харківському «Червоний шлях» і празькому «Нова Україна». Публікація в останньому виданні потім стала підставою для звинувачень письменника в контрреволюційній діяльності.
Він також долучився до літературної дискусії 1925–1928 років, яку ініціював письменник Микола Хвильовий. У своїх ідеях той наголошував на необхідності розвитку української літератури власним шляхом, незалежно від російської традиції. Ця полеміка стала важливим інтелектуальним тлом епохи, у якій формувався Підмогильний.
Харків і «Розстріляне відродження»
Однак у 1928–1929 роках період НЕПу (Нової економічної політики) завершився і почався етап посилення сталінського режиму. Політика українізації поступово змінилася на курс русифікації, посилення цензури та тиску на українську інтелігенцію. У цих умовах твори Валер’яна Підмогильного майже припинили друкувати. Через неможливість повноцінно працювати з художніми текстами він зосередився на перекладацькій діяльності. Зокрема, переклав твори Дені Дідро, Гі де Мопассана, Оноре де Бальзака та Анатоля Франса.
У 1932 році Підмогильний разом із дружиною переїхав до Харкова. Імовірно, у пошуках кращих умов для роботи. Подружжя оселилося в будинку «Слово», що згодом набуло трагічного символізму, адже значна частина його мешканців була репресована, розстріляна або доведена до самогубства.
Валер’ян Підмогильний був серед тих, хто опинився під хвилею репресій. У грудні 1934 року його заарештували через «участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». Усі звинувачення письменник заперечував. Під час слідства його тримали в Лук’янівському СІЗО, про що вже йшлося в матеріалі «Лук’янівська в’язниця. Покарані за слово».
Згодом Валер’яна Підмогильного етапували до Соловецького табору особливого призначення. Попри важкі умови, він продовжував писати тексти. У листах до дружини згадував про творчі задуми та внутрішню потребу працювати. Важливу роль у збереженні його літературної спадщини відіграла дружина Катерина, завдяки якій частина рукописів уціліла та стала основою для подальшого видання творів письменника.
Валер’яна Підмогильного розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) разом з іншими діячами української культури. Так завершився життєвий шлях одного з представників «Розстріляного відродження», чиї твори були повернуті українському читачеві лише після десятиліть забуття.
